Уривок із книги Карела Чапека “З життя садівників”
Нариси та оповідання, написані у 1925-29 роках геніальним чеським письменником Карелом Чапеком, з любов’ю та гумором оспівують палкі пристрасті садівництва, його одвічні й водночас скороминущі радощі й печалі.
…я мудрості учусь в садівника. Василь Сухомлінський
«Навіть у січні не можна сидіти склавши руки», — мовиться в посібниках з садівництва. І це насправді так, тому що в січні садівник головним чином залицяється до погоди.
Погода взагалі — справа хитра: вона ніколи не буває такою, як треба. У неї завжди — то переліт, то недоліт. Рівень температури ніколи не відповідає середньому за сто років: обов’язково хоч на п’ять градусів та вище або нижче. Опади — то на десять міліметрів нижче нормального, то на двадцять міліметрів вище; коли не суша, так вогкість.
І якщо навіть люди, яким, загалом, до всеї цієї справи байдуже, мають стільки підстав скаржитися на погоду, то як же повинен почуватися садівник! Випаде мало снігу — садівник з повним правом нарікає на його брак; навалить багато — стає моторошно, що він пообламує гілки у стальника і рододендронів. Зовсім нема снігу — знов біда: згубні сухі морози. Настане відлига — садівник проклинає супроводжуючі її божевільні вітри, у яких погана звичка розкидати хвойні й інші покриття саду; та ще, того дивися, — щоб їм було пусто! — яке-небудь деревце йому поламають. Почне раптом у січні світити сонце, садівник хапається за голову: кущі завчасно наллються соком. Дощ піде — тривога за альпійські рослини; сухо — серце стискається при думці про рододендрони і андромеди. Адже йому так мало треба: просто — з першого до тридцять першого січня нуль цілих дев’яти десятих градуса нижче за нуль, сто двадцять сім міліметрів сніжного покриву (легкого і по можливості свіжого), переважання хмарності, штиль або помірний вітер із заходу; і все гаразд. Але, бачте: про нас, садівників, ніхто не дбає, ніхто не питає, як нам треба. Тому і йде все криво та навскіс на цьому світі.
Гірше всього садівнику в морози без снігу. Тоді земля твердне і сохне з кожним днем, з кожною ніччю все глибше і глибше. Садівник думає про корінці, що замерзають у землі, мертвій і твердій, як камінь; про гілки, пронизувані наскрізь сухим крижаним вітром; про замерзаючі бруньки, в які рослина упакувала восени всі свої пожитки. Якби садівник знав, що це допоможе, він надів би на гостролист власний піджак, а на ялівець — штани. Заради тебе, понтійська азалійко, я із задоволенням зніму свою сорочку; тебе, хейхеро, я накрию своїм капелюхом; а для тебе, червоноочко, лишилися тільки мої шкарпетки: ось, візьми, будь ласка.
Існують різні витівки, щоб порозумітися з погодою і вплинути на неї. Наприклад, як тільки я зважуся начепити на себе все, що у мене є найтеплішого з одягу, так зараз же настає тепло. Так само наступає відлига, якщо збереться компанія для лижної екскурсії у гори. І коли хто-небудь напише газетну статтю, де мовиться про мороз, про здоровий рум’янець на обличчях, про хороводи ковзанярів на катках та інші явища такого роду, то лише цю статтю почнуть набирати в друкарні — знову-таки відразу настає відлига, і люди читають статтю, а на дворі знову мокріє, дощ і термометр показує вісім вище нуля. І читач дорікає, що в газетах все брешуть, морочать голову; ну вас з вашими газетами! Навпаки, прокляття, докори, заклинання, здіймання рук, вигуки «брр!» та інші магічні дії на погоду впливу не мають.
Що стосується січневої рослинності, то найприкметнішим її різновидом є так звані квіти на вікнах. Для їх буяння необхідно, щоб у вас в кімнаті надихали хоч трохи водяної пари; якщо ж повітря абсолютно сухе, ви не виведете на вікнах найжалюгіднішої ялинки, не говорячи вже про квіти. Далі, необхідно, що6 у вікні була де-небудь щілина, звідки дме: саме тут і розпускаються квіти з льоду. Краще всього вони квітнуть у бідняків: у багатих вікна закриваються надто щільно.
У ботанічному сенсі квіти з льоду відрізняються тим, що це, власне кажучи, не квіти, а просто бадилля, що нагадує цикорій, петрушку і листя селери, а також всілякі лопухи з сімейства Cynаrocepbа1ае, Carduaceae, Dipsaceae, Acanthaceae, Umbelliferae тощо. Їх можна також порівняти з такими видами, як гостропестр або вовчець, скерда, осот, нотабазис, синєголовник, мордовник, чортополох, черсак, реп’ях, дикий шафран, борщевик і ще деякі колючі рослини, з перистим, зубчатим, розгалуженим, мережним, фестончатим і торочкуватим листям. Іноді вони схожі на гілки папороті або листя пальм, іноді на голки ялівцю; лише квітів не мають.
Отже, посібники з садівництва твердять, — ймовірно, для розради, — що «навіть у січні садівнику не можна сидіти склавши руки». Перш за все ніби можна обробляти ґрунт, який ніби кришиться від морозу. І ось вже на Новий рік садівник кидається в сад — обробляти ґрунт. Він накидається на нього із заступом; після напружених зусиль йому вдається зламати заступ, адже земля тверда, як корунд. Він продовжує свої спроби, озброївшись мотикою, і у результаті його завзятості у мотики переламується держак. Він хапає кирку і з її допомогою ушкоджує цибулини тюльпанів, які сам посадив восени.
Залишається один засіб: пустити в хід молоток і долото; але цей спосіб обробітку ґрунту дуже повільний і скоро набридає.. Непогано б, мабуть, розпушувати землю динамітом, але у садівників рідко буває динаміт. Гаразд, надамо цю справу відлизі.
Так ось і вона. І садівник поспішає завершити обробіток ґрунту. Через деякий час він тягне його до себе в будинок, налиплим на чоботи, оскільки на поверхні ґрунт відтанув. Проте садівник розпливається у радісній усмішці і твердить, що земля вже розкривається. Потрібно лише «провести деякі підготовчі роботи до наступаючого сезону».
«Якщо маєш сухий підвал, приготуй квіткової землі, гарненько змішай її з прілим листям, компостом, перегнилим коров’ячим гноєм і додай трохи піску». Чудово! Тільки от біда: в підвалі — кокс і вугілля; усюди ці жінки напхають свої домашні дурниці!.. Хіба що у спальні чорнозему навалити?… «Використовуй зимовий час для ремонту бельведерчика, павільйончика, альтанки». Правильно; тільки немає у мене ні бельведерчика, ні павільйончика, ні альтанки. «І у січні можна класти дерн…» Було б куди; може, в передпокої чи на горищі? «Головне, стеж за температурою в оранжереї». І радий би стежити, так оранжереї нема… Від всіх цих посібників з садівництва користі катма.
Отож, виходить: чекати й чекати. Господи, який січень довгий! Скоріше б лютий…
— Думаєш, у лютому вже можна що-небудь робити в саду?
— Ну, не в лютому, так хоч у березні.
І раптом, геть несподівано для садівника, без жодного поруху пальця, у нього в саду розпускаються крокуси і проліски.
Насіння
На думку одних, в землю треба вносити деревне вугілля, тоді як інші це заперечують; дехто рекомендує трохи жовтого піску — на тій підставі, що у ньому міститься залізо; але інші від цього застерігають — і якраз з тих міркувань, що в ньому міститься залізо. Одні вважають необхідним чистий річковий пісок, інші — звичайний торф, треті — деревну тирсу. Коротше кажучи, підготовка ґрунту до посіву є великою таємницею і чаклунським обрядом.
До ґрунту треба додавати мармурової крихти (та де ж її узяти?), трирічного коров’ячого гною (причому неясно, чи йдеться про гній корів-трилітків чи про гній, що пролежав три роки), щіпку свіжої кротовини, товченої в порошок необпаленої цеглини, лабського (у жодному випадку не влтавського) піску, трирічної парникової землі, та ще, мабуть, перегною золотої папороті і жменю землі з могили повішеної дівчини. Все це треба гарненько вимісити (на молодика, повний місяць чи у ніч під Пилипа та Якова — на це у садівничій літературі нема вказівок), і коли ви насиплете цієї чудодійної землі у квіткові горщики (вимочені у воді, що простояла три літа на сонці, причому на дно кожного треба покласти виварений черепок і шматок деревного вугілля, проти чого, втім, деякі авторитети заперечують), коли ви все це виконаєте, дотримуючись при цьому ще сотні правил, що корінним чином одне одному суперечать, чим весь цей обряд до крайнощів ускладнюється, можете розпочинати власне справу, себто посів.
В будь-якому посібнику із садівництва сказано, що «вирощувати культури найкраще з насіння». Але жоден з них не говорить про те, що відносно насіння у природи є свої правила. Наприклад, існує закон, по якому у вас або жодне сім’я не проросте, або проростуть відразу всі. Людина говорить собі:
— Добре б посадити що-небудь декоративне, колюче, — скажемо, цирзіум або онопордом.
І купує по мішечку насіння того й іншого, висіває їх і милується дружними сходами. Приходить час їх розсадити, і садівник радіє, що у нього сто шістдесят горщиків з буйними паростками. «Найкраща справа — з насіння виводити», — думає він.
І ось вже пора висаджувати в ґрунт. Але куди їх подіти — цілих сто шістдесят колючих саджанців? Кожний вільний клаптик землі вже утикається ними, і все-таки залишається сто тридцять з гаком. Невже після стількох клопотів до сміттєвої ями кидати?
— Сусіде, чи не треба вам саджанчиків цирзіуму? Вони такі декоративні!
— Що ж, давайте.
Слава Богу, сусід узяв тридцять штук і починає метушитися з ними по садку, не знаючи, куди увіткнути. Є ще сусід по іншу руку і навпроти…
Хай Бог їм помагає, коли на грядках у них вимахають отакенні двометрові декоративні колючки!
Деяке насіння схоже на нюхальний тютюн, інше на бліденькі гниди, третє на блискучих темно-коричневих бліх без ніжок. Трапляється також плоске, наче монети, кругле, ніби налите, тонке, як голки; є крилате, колюче, пухнасте, голе і волохате; крупне, як таргани, і дрібне, як порошинки у сонячному промені. Можу засвідчити, що кожний вид відрізняється від іншого і всі викликають здивування: життя складне. З того он великого чубатого страховища повинна з’явитися низенька, суха колючка, а з цієї жовтої гниди ніби підніметься величезний товстий котиледон. Що тут скажеш? Просто не віриться!
Гаразд, ви посіяли? Поставили горщики в теплувату воду і накрили їх склом? Завісили вікна, щоб не било сонце, і закрили їх, щоб у кімнаті встановилася парникова сорокаградусна температура? Все гаразд.
Тепер для сівача наступає пора енергійної напруженої діяльності, тобто очікування. Обливаючись потом, без піджака і жилета, затамувавши подих, схиляється він у очікуванні над своїми квітковими горщиками, немов витягаючи поглядом паростки, які от-от повинні пробитися.
У перший день немає анінайменших ознак сходів, і нетерпеливець всю ніч крутиться в ліжку з боку на бік, тужачи в очікуванні ранку.
На другий день таємничий ґрунт породжує плямочку цвілі, і ми вже радіємо, побачивши у ній першу ознаку життя.
На третій день вилазить щось на довгій білій ніжці і росте, мов божевільне. Ми починаємо заледве не вголос тріумфувати — мовляв, ось воно! — і берегти цей перший маленький пагінець, мов зіницю ока.
На четвертий день, коли паросточок неймовірно витягся догори, в душу закрадається тривога: чи це не бур’ян? Незабаром виявляється, що побоювання не позбавлені підстав. Перше, що з’явилось у горщику — довга, тонка рослина, — незмінно виявляється бур’яном. Тут, мабуть, якийсь закон природи.
Але приблизно на восьмий день, а то й пізніше, раптом ні сіло ні впало, у якійсь непідвладний обліку, таємний момент (оскільки ніхто ніколи цього не бачив і не спостерігав), тихенько розсувається земля і з’являється на світ перший паросток.
Колись я думав, що билинки проростають з сім’я або вниз корінцем, або вгору, як картоплиння. Виявляється, нічого подібного. Майже кожна билинка росте догори під своїм сім’ям, підводячи його своєю верхівкою, як шапочку на голові. Наче так, якби дитина росла, тримаючи на голові рідну матір! Це просто чудо природи, і такий атлетичний трюк виконує майже кожен паросток: підіймає сім’я вгору все сміливіше і сміливіше, допоки одного прекрасного дня не упустить або не відкине його і не стане після цього голий і крихкий, кремезний або немічний, і на верхівці у нього два отакі смішні листочки; а між цих двох листочків показується потім…
Що? Цього я вам зараз не скажу. Рано. Поки — тільки два листочки на блідій стеблинці, але це так дивно, і стільки у цьому різноманіття: у кожної рослинки по-своєму…
Так що я хотів сказати? Ах так, нічого особливого: тільки те, що життя набагато складніше, ніж це можна собі уявити.
© Карел та Йозеф Чапеки, Адольф Борн, малюнки.
© Валерій Лисенко, переклад, упорядкування, макет. Київ 2020
